Світова система безпеки, побудована після Другої світової війни й доповнена правилами епохи після розпаду СРСР, перестала працювати в момент, коли Росія перейшла до відкритої війни проти України. Кремль не лише атакував сусідню державу. Він поставив під сумнів сам принцип міжнародних гарантій, кордонів і стримування, на яких тримався глобальний порядок останніх десятиліть.
Найнебезпечніше в цій трансформації полягає не лише у військовій агресії Москви. Ключовою стала політична й стратегічна підтримка Китаю, яка дозволила Росії уникнути повної ізоляції та втримати економічну стійкість під санкційним тиском. Саме ця зв’язка — російська військова сила та китайський геополітичний ресурс — створила нову конфігурацію світової нестабільності.
Як зазначив керівник Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, світ фактично побачив руйнування старої системи безпеки за мовчазного благословення Сі Цзіньпіна. За попереднім аналізом «Дейком», саме китайський фактор став одним із головних елементів затягування війни та ослаблення західної стратегії стримування.
Бадрак вважає, що переломним моментом для Заходу став 2023 рік. Тоді в країнах G7 обговорювали сценарій майже повної торговельної ізоляції Росії — із забороною експорту всіх товарів, окрім продовольства та медичних препаратів. Ідея виглядала радикальною, але саме вона могла стати спробою швидкого економічного виснаження Кремля. Захід не наважився піти до кінця.
Це рішення мало далекосяжні наслідки. Москва отримала сигнал, що навіть після найбільшої війни в Європі з 1945 року глобальна економіка не готова повністю розірвати зв’язки з державою-агресором. Росія адаптувалася до санкцій, перебудувала логістику, переорієнтувала торгівлю на Азію та використала енергетичні й сировинні ресурси як інструмент політичного тиску.
Одночасно війна в Україні стала каталізатором глибоких змін у самому характері воєн. Перший віцепрезидент Національної академії наук України Володимир Горбулін наголошує: нинішній конфлікт уже змінив уявлення про сучасне поле бою. Масове застосування дронів, цифрової розвідки, штучного інтелекту, супутникових систем і високоточної зброї створило нову модель війни, де технології стали не допоміжним елементом, а центральним фактором виживання держави.
Україна фактично перетворилася на полігон нової військової епохи. Саме тут світ уперше побачив настільки масштабне поєднання класичної артилерійської війни з цифровими технологіями реального часу. Західні армії, які десятиліттями готувалися до локальних операцій проти слабших супротивників, зіткнулися з реальністю війни виснаження між великими державами.
Ця війна також оголила кризу міжнародних інституцій. Організація Об’єднаних Націй виявилася неспроможною вплинути на агресора, а механізми міжнародного права — безсилими перед державою, яка володіє ядерною зброєю та постійним місцем у Раді Безпеки. Фактично світ опинився у ситуації, коли правила існують лише доти, доки великі держави погоджуються їх дотримуватися.
Європа, яка тривалий час будувала модель безпеки через економічну інтеграцію та дипломатію, тепер повертається до логіки переозброєння. Німеччина різко збільшує оборонні витрати, Польща формує одну з найсильніших армій континенту, країни Балтії готуються до тривалого протистояння з Росією. Навіть держави, які традиційно уникали військових блоків, переглядають свою політику безпеки.
Водночас головне питання залишається відкритим: чи вже відбулася остаточна зміна світового порядку, чи світ перебуває лише у фазі переходу. Горбулін закликає не поспішати з остаточними висновками. На його думку, людство живе в переломний історичний момент, коли стара архітектура безпеки вже зруйнована, але нова система ще не сформована.
Саме ця невизначеність сьогодні є найбільшим ризиком. У попередні десятиліття міжнародна політика трималася на передбачуваності: великі війни між державами вважалися малоймовірними, глобальна економіка — взаємозалежною, а ядерне стримування — достатнім запобіжником від масштабних конфліктів. Війна Росії проти України поставила під сумнів кожен із цих принципів.
Тепер світ входить у період, де ключовими словами стають не «стабільність» і «глобалізація», а «стійкість», «мобілізація» та «технологічне домінування». І саме від того, чи зможуть демократичні держави швидко адаптуватися до нової реальності, залежатиме майбутня конфігурація міжнародної безпеки.
