Американська розвідка описує економіку Куби як таку, що входить у спіраль виснаження: б’є по агросектору, по сервісах і по туризму Куби. Але навіть на тлі «поганих» цифр ЦРУ не дає прямого висновку, що уряд у Гавані вже «готовий впасти».
У центрі дискусії — слова Дональда Трампа про те, що Куба «ready to fall» після подій у Венесуелі та зміни потоків нафти. Адміністрація США робить ставку на те, що відсікання венесуельської підтримки прискорить політичні зсуви на острові.
Однак співрозмовники, знайомі з конфіденційними оцінками, кажуть: аналізи ЦРУ радше змішані. Картина «все гірше» є, але зв’язок між злиднями та падінням влади — не лінійний і не гарантований.
За попереднім аналізом Дейком, саме ця «нелінійність» і є головною новиною: Вашингтон говорить мовою політичного прогнозу, тоді як розвідка — мовою ймовірностей. У Латинській Америці економічний шок часто породжує не революцію, а еміграцію й адаптацію.
ЦРУ вказує на деформацію ключових секторів: сільське господарство та туризм, за оцінками, задихаються від дефіциту пального, логістичних збоїв, санкцій США та системних проблем управління. Для країни, що живе імпортом і валютною виручкою, це подвійний удар.
Додатковий каталізатор — венесуельська нафта. Венесуела десятиліттями була для Куби опорою, і потенційна втрата цього каналу робить щоденне адміністрування кризи складнішим для влади, що керує з часів революції 1959 року.
Після захоплення Ніколаса Мадуро США, за повідомленнями, тиснули на тимчасову владу у Каракасі, аби нафта йшла переважно в американському напрямку. Це створює ризик «сухого крана» для Гавани — навіть без формальної зміни ембарго.
Паралельно з’являється публічна політична лінія: у Білому домі та Держдепі говорять про шанс «дотиснути» Кубу. Зокрема, Марко Рубіо й інші «яструби» історично вважають падіння режиму в Гавані стратегічною метою США.
Та ЦРУ, судячи з витоків, не підміняє аналіз бажаним сценарієм. Розвідка фіксує: навіть якщо економічні умови погіршуються, питання політичної стабільності залежить від здатності еліт контролювати ресурси, силовий блок і канали розподілу дефіциту.
Символ кризи — блекаути. Один із чиновників, обізнаних з оцінками, стверджував, що поза Гаваною відключення електрики можуть тривати в середньому до 20 годин на добу. Це руйнує не лише побут, а й виробництво та соціальні сервіси.
У тексті порівнюють нинішній стан із «спецперіодом» 1990-х після втрати радянської підтримки. Частина оцінок каже: ще не той рівень катастрофи. Але інша — що за енергетичним виміром нинішні перебої вже безпрецедентні.
Важливий демографічний маркер — міграція. Американські посадовці говорять про «демографічний обвал»: значні групи людей віком до 50 років виїхали, що зменшує «мотор протесту», який у багатьох країнах забезпечує молодь.
Офіційний перепис Куби оцінював населення у понад 10 млн у 2023 році, однак у витоках звучить припущення, що нині воно може бути нижчим за 9 млн. Якщо це так, то соціальна структура країни змінюється швидше, ніж політичні інститути.
Політологічно це означає: зростає частка людей, які не «будують майбутнє», а «виживають сьогодні». Професор Річард Файнберг описує дилему просто: коли родина голодна, політика відступає перед щоденним пошуком їжі — але відчай іноді знімає страх.
Це й пояснює обережність ЦРУ. Економічний тиск може або підштовхнути до вуличних вибухів, або, навпаки, розчинити незадоволення в тіньових ринках і хвилях від’їзду. Для режиму Гавани другий сценарій часто вигідніший — менше людей, менше протестного ресурсу.
Окремий фактор — легітимність лідерства. Президент Мігель Діас-Канель не має символічного капіталу Фіделя Кастро, і це визнають навіть західні експерти. Але слабша харизма не обов’язково дорівнює слабшому апарату: система тримається інституційно.
У Вашингтоні роблять ставку на енергетичний «вимикач», та Куба вже шукає альтернативні постачання й схеми виживання. За повідомленнями, Мексика останнім часом посилила роль постачальника для Гавани — і це ускладнює сценарій «швидкого обвалу».
Власне ембарго й санкційний режим залишаються частиною рівняння: вони боляче б’ють по імпорту запчастин, фінансуванню та банківських каналах. Але багаторічний досвід показує, що санкції частіше погіршують якість життя, ніж автоматично змінюють політичну форму влади.
Тому «готовність Куби впасти» — радше політичний меседж, ніж доведений прогноз. Для Трампа це аргумент успіху венесуельської операції, для Рубіо — шанс перезапустити кубинську лінію. Для ЦРУ — складна система змінних, де вирішальними стають не слова, а енергія, харчі й контроль.
Найближчі місяці дадуть відповідь, чи перетвориться «нафтовий шок» на політичну кризу. Якщо блекаути справді стабілізуються на межі 20 годин і впаде туризм Куби, уряд отримає тиск одразу знизу і згори — від суспільства та від дефіциту бюджету.
Однак навіть у такому разі сценарій «революції від голоду» не гарантований. Реалістичніше — комбінація: подальша міграція, більша тінізація економіки, точкові протести та пошук зовнішніх «кисневих трубок». І саме це, схоже, і закладено в обережних формулюваннях розвідки.