Росія продовжує створювати умови для можливого різкого збільшення чисельності своєї армії. Попри відсутність офіційних заяв про нову хвилю мобілізації, у країні вже сформовано практично весь законодавчий та нормативний фундамент, необхідний для швидкого запуску такого процесу. Водночас, як наголошують військові експерти, між ухваленням законів і реальною здатністю підготувати сотні тисяч нових військовослужбовців існує величезна різниця.
Саме на цю проблему звернув увагу директор безпекових програм Центру глобалістики "Стратегія XXI" Павло Лакійчук. За його словами, російська влада фактично завершила підготовку нормативної бази, яка дозволяє у будь-який момент перейти до масштабних мобілізаційних заходів. Проте сама система, що має забезпечити підготовку великої кількості людей, залишається застарілою та не відповідає можливим масштабам нового призову.
Експерт пояснює, що законодавчі зміни стали лише одним із елементів комплексної підготовки. У Росії вже ухвалено низку документів, які регулюють мобілізаційні процедури, діяльність силових структур та механізми швидкого поповнення армії. Формально країна має всі юридичні інструменти, щоб у короткі строки оголосити нову хвилю мобілізації.
Однак ключова проблема полягає в іншому. Навіть якщо влада ухвалить рішення про масовий призов, виникне питання, де саме проходитимуть підготовку сотні тисяч людей, хто їх навчатиме та якою буде матеріально-технічна база для цього процесу.
За словами Лакійчука, організаційна машина, що відповідає за підготовку особового складу, практично не змінилася з моменту попередньої масштабної мобілізації. Йдеться насамперед про навчальні центри, полігони, склади із військовим майном, логістичну систему та мережу частин первинної військової підготовки.
Саме ці елементи визначають, чи здатна країна не просто мобілізувати людей на папері, а й перетворити їх на боєздатні підрозділи.
Експерт зазначає, що нинішня інфраструктура розрахована приблизно на одночасну підготовку 300–350 тисяч військовослужбовців. Якщо Кремль планує набрати значно більше людей, існуючих потужностей може просто не вистачити.
Це означає, що мобілізовані можуть зіткнутися з гострим дефіцитом навчальних місць, інструкторів, техніки, спорядження та навіть елементарних умов для проходження підготовки. У таких умовах якість навчання різко знижується, що безпосередньо впливає на ефективність нових підрозділів.
Саме тому, на думку Лакійчука, головною ознакою реальної підготовки до великої мобілізації стане не поява нових законів чи гучних політичних заяв, а масштабне розширення військової інфраструктури.
Якщо найближчим часом почнеться будівництво нових полігонів, створення додаткових центрів підготовки, збільшення кількості навчальних військових частин та модернізація складської системи, це може свідчити про перехід до практичної реалізації мобілізаційних планів.
Фактично саме такі зміни можуть стати сигналом того, що держава готується приймати та навчати значно більшу кількість призовників, ніж це можливо зараз.
Останнім часом тема можливої нової хвилі мобілізації дедалі частіше звучить і на політичному рівні. Президент України Володимир Зеленський раніше заявив, що російське керівництво може готувати нову масштабну кампанію із залучення військовослужбовців наприкінці вересня або на початку жовтня.
За його словами, Кремль намагається максимально відтермінувати публічне оголошення такого рішення через можливі внутрішні ризики та негативну реакцію населення. Водночас, за оцінками української сторони, йдеться про потенційний набір від 300 до 500 тисяч осіб.
Подібні оцінки обговорюються і серед західних аналітиків. Експерти звертають увагу, що навіть у разі проведення нової масштабної мобілізації Росія навряд чи зможе кардинально змінити стратегічну ситуацію на полі бою лише завдяки збільшенню чисельності особового складу.
Причина полягає у тому, що сучасна війна визначається не тільки кількістю людей. Не менш важливими залишаються рівень підготовки військових, забезпечення технікою та боєприпасами, ефективність командування, логістика, робота оборонної промисловості та здатність швидко компенсувати втрати.
Саме тому додатковий призов може дозволити Москві підтримувати високий рівень чисельності військ протягом тривалого часу та затягнути бойові дії. Проте без масштабної модернізації всієї системи підготовки особового складу очікувати якісного стрибка у бойових можливостях буде надзвичайно складно.
Таким чином, сьогодні ключовим фактором стає не кількість ухвалених законів, а готовність військової інфраструктури працювати в умовах нового масштабного призову. Саме розвиток полігонів, навчальних центрів, логістичних об'єктів і систем забезпечення стане головним індикатором того, чи переходить Росія від юридичної підготовки до реального запуску нової мобілізаційної кампанії.
