Володимир Зеленський уперше настільки прямо відповів на політичний виклик свого колишнього міністра оборони Михайла Федорова. Президент заявив, що проведення національних виборів під час активної війни може розколоти країну, і назвав можливу кампанію «цунамі для держави».
Федоров, звільнений у липні після конфліктів усередині військово-політичного керівництва, закликав провести вибори попри воєнний стан. Його виступ став першим настільки помітним закликом до голосування від політика національного масштабу після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.
Зеленський відповів не лише юридичним аргументом. На зустрічі з журналістами він сказав, що Федорова, на його думку, підштовхують у неправильному напрямку люди з його оточення. Президент поставив питання ширше: виборча кампанія під час війни означатиме боротьбу за владу в момент, коли держава веде боротьбу за виживання.
Це протистояння виникло у складний для Зеленського момент. Його адміністрація одночасно стикається з корупційними розслідуваннями, кадровими конфліктами, дефіцитом коштів на оборону й гострою нестачею ракет Patriot. На цьому тлі суперечка про вибори перетворюється на дискусію про саму модель воєнного управління.
За аналізом «Дейком» відкритих даних, головна лінія конфлікту проходить не між демократією та її відсутністю. Українське суспільство одночасно вимагає політичної підзвітності й переважно не хоче виборів під обстрілами. Саме це робить позиції і Зеленського, і Федорова складнішими за просте «за» або «проти».
Чинне українське законодавство залишає дуже мало простору для двозначності. Стаття 19 закону про правовий режим воєнного стану прямо забороняє президентські, парламентські та місцеві вибори, а також референдуми, доки воєнний стан залишається чинним.
Отже, для проведення голосування недостатньо політичного рішення Банкової або домовленості партій. Потрібне щонайменше припинення чи скасування воєнного стану та нова нормативна рамка, яка врахує безпеку, голосування військових, мільйони переміщених громадян і виборців за кордоном.
Зеленський не стверджує, що вибори неможливі за будь-яких обставин до формального завершення війни. Він допускав їх після реального припинення вогню, якщо міжнародні партнери здатні гарантувати достатній рівень безпеки. За його словами, такого практичного плану поки ніхто Україні не запропонував.
І громадська думка наразі швидше підтримує цю обережність. За опитуванням КМІС від 20 липня до 3 серпня, лише 15% респондентів хотіли б виборів ще до завершення активних бойових дій. Ще 23% погодилися б на них після перемир’я за наявності надійних гарантій безпеки.
Найбільша група — 57% — вважає, що національні вибори мають відбутися вже після остаточної мирної угоди і повного завершення війни. Це менше, ніж 69% у березні, тобто суспільство поступово стає відкритішим до голосування після надійного перемир’я, але запиту на негайну кампанію все ще немає.
Особливо показово, що навіть критичне ставлення до Зеленського автоматично не означає підтримки негайних виборів. КМІС зафіксував довіру до президента на рівні близько 55%, а недовіру — приблизно 40%. Водночас значна частина його опонентів також воліє відкласти голосування до безпечнішого моменту.
Це ускладнює політичну стратегію Федорова. Він справді має значний персональний ресурс: в іншому липневому дослідженні КМІС йому довіряли 63% респондентів. Але популярність колишнього міністра не означає автоматичної підтримки його найрадикальнішої політичної пропозиції.
Федоров став потенційно небезпечним конкурентом для президентської команди саме тому, що його важко подати як традиційного опозиціонера. Він роками був частиною системи Зеленського, відповідав за цифровізацію держави, а згодом за технологічну модернізацію оборони й отримав репутацію менеджера нового покоління.
Його звільнення у липні викликало протести, що вже саме по собі було незвичним явищем для воєнної України. Однак вимога провести вибори розколола навіть частину людей, які захищали Федорова. Підтримувати його повернення до уряду для багатьох виявилося простіше, ніж погодитися на виборчу кампанію під час війни.
Конфлікт водночас не паралізував державні інституції. 19 серпня Верховна Рада призначила Євгенія Хмару новим міністром оборони: за рішення проголосували 312 депутатів, проти — лише двоє. Це означає, що Федоров уже не контролює міністерство, навіть якщо політично його історія лише починається.
Для Зеленського ризик виборів полягає не лише у можливості програти. Кампанія негайно зробила б предметом партійної боротьби мобілізацію, кадрові рішення в армії, оборонний бюджет, переговори з Росією та можливі територіальні компроміси. За мирного часу це звичайна політика; під час війни наслідки можуть бути безпековими.
Кандидатам довелося б доводити, хто краще веде війну, фактично критикуючи рішення чинного командування й державного керівництва. У військових частинах неминуче виникла б політична конкуренція, а офіцери та популярні командири опинилися б під тиском публічно визначати власні симпатії.
Не менш складним є суто практичне питання: хто саме зможе проголосувати. Центральна виборча комісія оцінює кількість українських виборців за кордоном приблизно у 4–4,5 мільйона. Для них зараз існують лише 104 виборчі дільниці при дипломатичних установах — мережа, яку ЦВК вважає необхідним збільшити приблизно вдесятеро.
Ще 4,6 мільйона громадян мають статус внутрішньо переміщених осіб, а майже 1,5 мільйона виборців у державному реєстрі не мають актуальної виборчої адреси. До цього додаються військовослужбовці на фронті та громадяни на окупованих Росією територіях.
Фізична виборча інфраструктура також пережила війну. ЦВК повідомляє про 393 дільниці, зруйновані без можливості відновлення, і ще приблизно тисячу пошкоджених приміщень, які потребують ремонту. У прифронтових громадах навіть відкриття дільниці може створити очевидну ціль для російського удару.
Тому питання військового голосування набагато складніше, ніж доставити урну до підрозділу. Необхідно зберегти таємницю вибору, не розкривати місця дислокації частин, не порушити бойову готовність і водночас забезпечити кандидатам рівні права. Для армії чисельністю в сотні тисяч це окрема виборча система.
З українцями за кордоном виникає інша дилема. Відкрити тисячі нових дільниць можна лише за згодою іноземних урядів, із персоналом, захищеними списками та контролем за процедурою. Саме тому ЦВК уже зараз вивчає досвід інших країн і готує механізми для повоєнного голосування.
Є ще одна загроза, якої практично не існувало під час попередніх українських кампаній у нинішньому масштабі: російське втручання. У липні ЦВК затвердила концепцію протидії іноземному впливу, окремо назвавши кібератаки, дезінформацію та маніпуляції інструментами, здатними підірвати довіру до результату.
У воєнній кампанії Кремль отримав би винятково сприятливе середовище для таких операцій. Будь-які чутки про переговори, мобілізацію, втрати чи територіальні поступки могли б ставати частиною виборчої боротьби. А суперечка про результат голосування потенційно створила б саме той внутрішній конфлікт, про який говорить Зеленський.
Проте аргумент безпеки має й небезпечний зворотний бік. Чим довше триває війна, тим важливішим стає питання, як зберігати демократичну підзвітність без виборів. Відсутність голосування не може означати відсутність парламентського контролю, незалежних медіа, антикорупційних розслідувань чи можливості критикувати владу.
Саме тут Федоров торкнувся реальної політичної проблеми, навіть якщо його рецепт не підтримує більшість. Корупційні скандали та непрозорі кадрові рішення створюють запит на оновлення держави. Якщо вибори неможливі зараз, влада має показувати інші механізми, через які суспільство може впливати на її рішення.
Зеленський, своєю чергою, намагається змістити дискусію від власної політичної долі до послідовності подій. Його формула проста: спочатку завершення або надійне припинення війни, потім безпечні вибори. Президент заявляє, що його стратегія полягає у збереженні незалежної й суверенної держави до моменту такого переходу.
Це не усуває майбутньої конкуренції. Навпаки, конфлікт із Федоровим фактично відкрив передвиборчу епоху ще до появи дати голосування. Колишній союзник Зеленського тепер має власний політичний образ, високу впізнаваність і публічну суперечку з президентом — три базові складові майбутнього суперництва.
Повоєнні вибори, коли вони стануть можливими, можуть бути найскладнішими в історії незалежної України. Голосуватимуть суспільство після років війни, мільйони біженців і переселенців, ветерани та родини загиблих. Усі вони матимуть різний досвід війни й різні відповіді на питання про те, хто керував країною правильно.
Саме тому нинішня суперечка має значення задовго до відкриття дільниць. Вона визначає, про що буде наступна українська політика: про відповідальність за війну, корупцію, мобілізацію, технологічну модернізацію армії, відносини із союзниками та ціну можливого миру.
Зеленський може мати рацію, що вибори під активними ударами здатні стати «цунамі». Федоров може мати рацію, що тривала війна не повинна заморожувати політичну відповідальність. Справжнє завдання держави полягає в тому, щоб не змушувати Україну обирати між цими двома принципами.
Найважливішою датою тому буде не день, коли хтось оголосить президентську кампанію. Нею стане момент, коли безпека дозволить політичному конфлікту знову бути просто політичним — без ризику для фронту, без мільйонів позбавлених реальної можливості голосувати і без війни як інструменту втручання у вибір країни.
