Після двох днів перемовин Київ визнає рух лише в технічних питаннях, тоді як політичні вузли — території, Запорізька АЕС і гарантії безпеки — залишаються нерозв’язаними на тлі дедалі жорсткішого тиску Вашингтона.
Дводенні переговори України та Росії в Женеві завершилися без прориву, але з двома різними публічними інтонаціями. Володимир Зеленський заявив про незадоволення результатом і підкреслив, що «чутливі політичні питання» не були опрацьовані достатньо. Білий дім, навпаки, говорить про «змістовний прогрес» і готовність продовжувати роботу над угодою.
Зеленський у вечірньому зверненні фактично розділив порядок денний на дві частини. Військові й технічні теми, за його словами, обговорювалися серйозно: сторони наблизилися до розуміння того, як саме має контролюватися можливе припинення вогню. Але політичний рівень — компроміси, «послідовність кроків» і необхідна зустріч лідерів — лишився «недостатньо адресованим».
У публічних коментарях простежується ключова логіка Києва: моніторинг перемир’я можна погоджувати зараз, але «болюче» питання територій, якщо воно взагалі можливе, потребує прямого політичного рішення на рівні президентів. Це важливо, бо відводить найризикованіші поступки з площини технічних делегацій у площину великої політики — там, де ціна помилки значно вища.
Американська позиція звучить інакше. Речниця Білого дому говорить про «meaningful progress» і натякає на швидке продовження переговорів. Одночасно Вашингтон підкреслює несправедливість війни як для українців і росіян, які гинуть, так і для американських платників податків, що фінансують підтримку України. Це формує рамку: США хочуть результату і хочуть його швидко.
Цей тиск прямо проглядається і в риториці Дональда Трампа, який публічно підганяє Київ «швидше сідати за стіл». Україна опиняється в складній пастці часу: переговори вимагають обережності, але політичний цикл у США штовхає процес до прискорення, навіть якщо фундаментальні суперечності не зняті.
Російська сторона також описує дискусії як «важкі, але ділові». Кремль повідомляє, що переговорники доповідатимуть Путіну, а керівник делегації Мединський додатково спілкувався з українцями майже дві години вже після формального завершення. Це може виглядати як «робота над деталями», але так само може бути грою на виснаження та спробою вичавлювати поступки без реальної зміни позицій.
Суть розбіжностей знову зводиться до старих, але тепер ще гостріших вузлів. Москва хоче, щоб Україна поступилася частиною Донеччини, яку російські війська не змогли повністю захопити, і Київ це послідовно відкидає. Окремий фронт — Запорізька АЕС: українська логіка — повернути контроль і залучити США до управління разом з Україною, російська — називає це неприйнятним.
На цьому тлі Зеленський намагається втримати переговори у форматі, де присутня Європа. Він акцентує важливість європейських представників у Женеві та припускає новий раунд уже наприкінці місяця. Це спроба не залишати Україну в парі «Київ—Вашингтон», де асиметрія можливостей і тиску максимальна.
Паралельно Зеленський публічно ставить питання справедливості: він прямо говорить, що вимога поступок звучить насамперед до України, а не до Росії. І додає запобіжник внутрішньої легітимності: будь-яка схема, яка змусить Україну віддати території, які Росія не контролює, не пройде як суспільне рішення — аж до логіки референдуму.
Усі ці сигнали з Женеви зводяться до одного: технічна рамка перемир’я повільно формується, але політична угода не близько. Переговори можуть відновитися швидко, однак без відповіді на питання «територія в обмін на що саме» і «які гарантії зупинять повторну агресію» сторони й далі ходитимуть по колу — кожна підсилюючи свою позицію на фронті та у внутрішній політиці.
