Український спортивний гімнаст Назар Чепурний після перемоги на чемпіонаті Європи зробив заяву, яка може стати серйозним сигналом для керівників вітчизняного спорту. 23-річний спортсмен відкрито розповів про проблеми з фінансуванням підготовки до головного континентального турніру та пояснив, чому українські атлети можуть починати замислюватися про зміну спортивного громадянства.
Чепурний нещодавно здобув золоту медаль чемпіонату Європи в опорному стрибку. Для України це черговий великий успіх на міжнародній арені, особливо з огляду на надзвичайно складні умови, у яких нині змушені тренуватися вітчизняні спортсмени.
Однак за яскравою медаллю, на думку самого гімнаста, стоїть історія, про яку після перемоги говорять значно менше.
Спортсмен заявив, що держава не виділила йому необхідних коштів для повноцінної підготовки до чемпіонату Європи. Через відсутність належних умов в Україні йому довелося приблизно за півтора місяця до змагань вирушити до Німеччини, де він міг повноцінно готуватися до виступу.
Але навіть перебування за кордоном не вирішило фінансової проблеми.
Чепурний розповів, за що платив зі своєї кишені
За словами гімнаста, він звертався до Міністерства молоді та спорту та Української федерації гімнастики із проханням надати матеріальну допомогу для підготовки до чемпіонату Європи.
Однак, як стверджує спортсмен, замість реальної фінансової підтримки він чув переважно обіцянки.
У результаті витрати на житло, харчування, паливо та інші необхідні речі Чепурний був змушений покривати самостійно.
Загалом, за його словами, сума склала близько 900 євро.
На перший погляд, для підготовки спортсмена міжнародного рівня це не виглядає захмарною сумою. Тим більше що мова йшла про атлета, який згодом став чемпіоном Європи та приніс Україні золоту медаль.
Саме тому реакція спортивних структур, про яку розповів гімнаст, викликала у нього особливе обурення.
Чепурний стверджує, що у відомствах вважали навіть таку суму занадто великою для компенсації витрат.
Для спортсмена це стало не просто питанням грошей. За його словами, проблема набагато глибша: коли атлет готується до одного з найважливіших стартів кар'єри, він не повинен одночасно думати про те, де знайти кошти на проживання, харчування чи інші базові потреби.
Допомога несподівано прийшла з Німеччини
Особливо показовим у цій історії став момент, коли про фінансові труднощі українського спортсмена дізналася Німецька федерація гімнастики.
За словами Чепурного, німецька сторона добровільно оплатила йому офіційний тренувальний збір.
Тобто необхідна підтримка зрештою знайшлася — але не там, де її очікував український спортсмен.
Цей момент особливо контрастує з результатом Чепурного. Він не просто взяв участь у чемпіонаті Європи, а переміг у своїй дисципліні, продемонструвавши високий рівень підготовки та принісши Україні престижну золоту нагороду.
Після такого результату спортсмен очікував би не лише привітань, а й усвідомлення того, якою ціною йому вдалося дійти до перемоги.
Натомість саме після тріумфу Чепурний вирішив публічно розповісти про проблеми, з якими зіткнувся.
«Потім усі дивуються, чому спортсмени замислюються про зміну громадянства»
Найгостріша частина заяви гімнаста стосується не конкретних 900 євро, а системного ставлення до спортсменів.
Чепурний фактично поставив питання: якщо держава не здатна забезпечити спортсмену базові умови підготовки, але після перемоги активно використовує його успіх як доказ розвитку українського спорту, то чому атлет повинен залишатися в такій системі?
У своїй публікації спортсмен різко висловився щодо ситуації.
Він зазначив, що вважає особливо цинічним момент, коли після перемоги ті, хто не зробив достатньо для підготовки спортсмена, можуть найгучніше говорити про його успіх.
Окремо Чепурний звернув увагу на контраст між нібито недостатнім фінансуванням підготовки спортсмена та витратами представників спортивної структури.
За його словами, 900 євро на підготовку спортсмена до чемпіонату Європи виявилися «занадто великою» сумою, тоді як члени федерації можуть дозволити собі переліт бізнес-класом.
Саме цей контраст, на думку гімнаста, і змушує спортсменів ставити незручні питання про власне майбутнє.
«А потім усі дивуються, чому спортсмени починають замислюватися про зміну спортивного громадянства. Не дивуйтеся», — заявив Чепурний.
Україна вже втратила двох гімнастів
Побоювання спортсмена не виникли на порожньому місці. Українська гімнастика вже зіткнулася з випадками, коли перспективні атлети почали представляти інші держави.
У 2025 році Україна втратила двох талановитих гімнастів.
Ілля Ковтун почав виступати за Хорватію, а Радомир Стельмах став представляти Німеччину.
Такі переходи особливо болючі для країни, яка роками інвестує сили та ресурси у підготовку спортсменів, але згодом може побачити їх на міжнародних турнірах під прапорами інших держав.
Водночас для самих атлетів рішення про зміну спортивного громадянства може бути пов'язане не лише з фінансовими питаннями. Важливими є тренувальні умови, доступ до сучасної інфраструктури, стабільність, медичне забезпечення, можливість регулярно виступати та загальне ставлення до спортсмена.
У кар'єрі професійного атлета час має величезне значення. У гімнастиці особливо. Спортсмен не може безкінечно чекати, поки система стане ефективнішою. Його спортивна кар'єра має обмежений період, а великі турніри відбуваються за чітким календарем.
Якщо спортсмен бачить, що в іншій країні йому можуть запропонувати кращі умови для тренувань і розвитку, питання про зміну спортивного громадянства рано чи пізно може стати практичним, а не абстрактним.
Перемога Чепурного робить історію ще гострішою
Найбільш парадоксальним у ситуації є те, що Чепурний розповів про фінансові проблеми саме після перемоги.
Він зробив те, чого від нього чекали: витримав підготовку, вийшов на поміст, виконав вправу на найвищому рівні та здобув золото чемпіонату Європи.
Для України це привід для гордості.
Але за лаштунками цієї перемоги, за словами спортсмена, була необхідність самостійно шукати гроші на базові витрати та вирішувати питання, які взагалі не повинні лежати на плечах атлета напередодні великого старту.
Саме тому його заява вийшла далеко за межі особистого конфлікту з федерацією.
Це питання про те, що саме отримує спортсмен від держави до того, як на його шию повісять золоту медаль.
Після перемоги привітати чемпіона значно простіше. Опублікувати фотографію з медаллю, написати слова подяки, назвати результат історичним — усе це займає лічені хвилини.
Але справжня підтримка проявляється набагато раніше: у доступі до залу, тренерів, зборів, обладнання, проживання, харчування та можливості спокійно готуватися до старту.
Спортсменам потрібні не лише слова після перемог
Історія Чепурного показує одну з головних проблем професійного спорту: результати часто помітні всім, а шлях до них залишається за кадром.
Глядач бачить кілька секунд виступу, оцінки суддів та медаль. Він може навіть не знати, скільки місяців або років спортсмен тренувався заради цього моменту.
Не видно також фінансових труднощів, переїздів, зборів, травм, виснаження та постійної боротьби за можливість тренуватися на належному рівні.
Тому слова Чепурного варто сприймати не лише як емоційну реакцію одного спортсмена. Вони порушують значно ширше питання — наскільки українська спортивна система готова утримувати власних чемпіонів і створювати умови, за яких молоді таланти не шукатимуть кращого майбутнього за кордоном.
Україні потрібні медалі, але ще більше їй потрібна система, яка дозволяє ці медалі здобувати.
Бо якщо спортсмен змушений сам оплачувати підготовку до чемпіонату Європи, а потім чує гучні заяви про «нашу перемогу», цілком закономірно виникає питання: хто насправді був поруч із ним, коли цієї перемоги ще не було?
Саме відповідь на це питання може визначити, чи залишаться українські чемпіони виступати за Україну в майбутньому.
