У тижні перед оголошенням відставки Джастіна Трюдо імміграційна політика дійсно була однією з найгарячіших тем для канадців. Уряд Ліберальної партії, прагнучи заповнити кадровий дефіцит, у листопаді 2022 року анонсував план залучити майже 1,5 мільйона новоприбулих між 2023 і 2025 роками. Однак коли перші групи іммігрантів оселилися здебільшого в густонаселених міських районах, суспільство почало пов’язувати зростання цін на нерухомість і навантаження на систему охорони здоров’я саме з надмірним припливом нових мешканців. Пріоритет соціальних гарантій і економічного добробуту затьмарив первісні позитивні очікування від масової імміграції.
Раптовий відхід Трюдо з посад прем’єра посипав доміно політичного невдоволення щодо імміграційної стратегії. Кілька міністрів внутрішніх справ і регіонального розвитку публічно підійшли до проблеми, назвавши масштабні програми «занадто амбітними» та «непродуманими з огляду на реальні соціальні наслідки». Останній міністр з питань імміграції Марк Міллер відкрито пов’язав ріст напруги в містах із величиною притоку новоприбулих, що призвело до різкого згортання раніше погоджених шляхів для отримання статусу постійного резидента.
Після цього відбувся практично миттєвий відкат: скорочено квоти, посилено перевірки та затверджено додаткові умови для отримання віз. У суспільстві відчули зміни тону — з хвалебних промов про «цивілізований мультикультуралізм» перейшли до акценту на «національну безпеку» та «захист місцевих інтересів». Для багатьох канадців імміграція стала проблемою, яку потрібно тримати під пильним контролем, а не невичерпним джерелом економічного зростання.
Втім, у міру наближення дня голосування увага змістилася ще далі — цього разу на економічні питання та торговельні війни з Трампом. Критика тарифної політики президента США змусила виборців фокусуватися на загрозі підвищення мит на експорт канадської сільськогосподарської продукції, лісоматеріалів та автомобілів. Оскільки економічний добробут і доступність основних ресурсів — робочих місць, житла та медичних послуг — залишаються пріоритетом, імміграційне питання опустилося нижче в рейтингу важливості.
Дослідження, проведене опитувальною компанією Leger, показало, що навіть серед новоприбулих іноземців поширена думка: «Канада приймає занадто багато іммігрантів». Понад половина респондентів із числа поселень південноазійських вихідців уметровому Бремптоні в Онтаріо відзначили тиск на ринок житла та збої в роботі соціальних служб. Водночас виявилося, що підтримка Ліберальної партії вища серед іммігрантів, мова яких не є англійською чи французькою, але ця група становить лише незначну меншість населення.
Антє Еллерманн, директорка Центру міграційних досліджень при Британсько-Колумбійському університеті, зазначає: «Раніше імміграцію сприймали виключно як беззаперечний актив для економіки. Політики обережно оминали обговорення потенційних витрат». Сьогодні суспільство вимагає прозорості та зрозумілості: куди йдуть ресурси, як карати зловживання, які гарантії для місцевих громад. Без цього позитивне ставлення до нових мешканців різко слабшає.
Вибори в Бремптоні, де понад половина мешканців має індійське походження, стали красномовним прикладом зсуву теми. На мітингу 9 квітня лідер Консервативної партії П’єр Пол’євр зробив ставку на обговорення злочинності та безпеки: рейди на домівки, викрадення автівок і рекет серед іммігрантів. Політик добре розуміє регіональні настрої і підкреслює необхідність захисту громадян від реальних загроз, роблячи менш помітними дебати про дозвіл на роботу та спрощені шляхи до громадянства.
Загалом же урок цієї кампанії — навіть найбільш амбітні соціальні ініціативи можуть опинитися поза увагою, якщо їх перекривають економічні ризики та зовнішні загрози. Канада стоїть перед викликом знайти баланс між потребою в кваліфікованих кадрах і вимогами населення захистити свої інтереси. Майбутньому уряду доведеться поєднувати прозорість у міграційній політиці з відповіддю на економічні та безпекові загрози, щоб повернути імміграцію в перелік стратегічних переваг країни.
