Маттео Дзуппі, кардинал і архієпископ Болоньї, дедалі частіше фігурує у списках ймовірних наступників Папи Франциска. Йому 69 років, і в очах багатьох спостерігачів він є втіленням спадкоємності з чинним Папою — не за формою, а за суттю. Дзуппі — не менеджер і не куріальний стратег. Він — священник, якого називають «Дон Маттео», пастир і миротворець, який протистоїть ізоляції церкви й виступає за її повернення до людей.
Його шлях почався в районі Трастевере в Римі, де він ще підлітком приєднався до громади Святого Егідія — католицької організації, що допомагає бідним, налагоджує міжрелігійний діалог і виступає посередником у конфліктах по всьому світу. Пізніше він став священником, а потім — віце-ректором базиліки Санта-Марія в Трастевере. У 2015 році його призначили архієпископом Болоньї, а в 2019-му — кардиналом.
Це призначення Папи Франциска не було випадковим: Дзуппі живе так само просто, як і Франциск, відмовляється від палаців, їздить на велосипеді, спілкується з пересічними людьми. У Болоньї він оселився у будинку для літніх священників, замість офіційної резиденції. І як Франциск на початку свого понтифікату, Дзуппі не просто «говорить про реформи», а особистим прикладом демонструє церковну відкритість і соціальну відповідальність.
Але його вплив не обмежується Італією. Ще у 1990-х він був головним переговорником під час мирного врегулювання громадянської війни в Мозамбіку. У 2023 році Папа Франциск обрав саме Дзуппі спеціальним посланцем Ватикану у миротворчій місії між Україною та Росією. Хоча прямого припинення вогню досягти не вдалося, ця місія була високо оцінена Україною. Посол Андрій Юраш наголосив, що місія сприяла обміну полоненими та викраденими дітьми, а також стимулювала інші країни долучитися до діалогу.
Завдяки таким діям його ім’я вже стало символом «дипломатії співчуття». Саме таким Ватикан хотів би бачити майбутнє після Франциска. Але є й критики. Деякі аналітики, зокрема впливовий ватиканіст Сандро Маджістер, вважають, що його близькість до спільноти Святого Егідія може зіграти проти нього. Організацію часто називають «тіньовим урядом Ватикану», а її вплив — надмірним. Магістери побоюються, що у разі понтифікату Дзуппі, церковна політика може частково контролюватися зовнішніми силами.
Ще одна спірна точка — розслідування сексуального насильства в церкві. Дзуппі як голова Італійської конференції єпископів ініціював офіційне розслідування, але перший звіт викликав розчарування: йому бракувало незалежності й глибини. Однак навіть жертви та правозахисники визнають: він зробив більше, ніж його попередники. Франческо Занарді, лідер організації Rete l’Abuso, зазначив, що кардинал зустрічався з постраждалими та не уникав гострих тем.
Кардинал також відкрито підтримував діалог із ЛГБТ-католиками. Він написав передмову до італійського видання книги отця Джеймса Мартіна «Місто на горі», яка закликає церкву відкритися до гомосексуальних вірян. Це рішення викликало критику з боку консервативних кіл, але посилило його образ як спадкоємця ідеї «церкви для всіх».
Попри це, шанси Дзуппі стати наступним Папою залежать не лише від його особистих якостей. Вони залежать від балансу сил у колегії кардиналів, від геополітичного контексту й від того, чи захоче церква зберегти пастирсько-соціальну лінію Франциска чи повернеться до більш адміністративного й догматичного підходу. Але очевидно: Дзуппі — кандидат, що вже зараз уособлює церкву, здатну вести діалог із суспільством, відповідати на виклики сучасності й будувати мир, а не лише ритуал.
