Український прапор може втратити свої позиції на Дунаї не через військові дії чи відсутність вантажів, а через проблеми всередині самої морської галузі. Працівники ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» звернулися до Президента України із заявою про критичну ситуацію на підприємстві та попередили: якщо держава не вирішить проблему заборгованості із заробітної плати та управлінської кризи, українські моряки можуть масово залишити підприємство.
Ситуація виглядає особливо парадоксально: за словами працівників, флот завантажений, судна працюють, вантажі перевозяться, поставлені завдання виконуються. Однак люди, які безпосередньо забезпечують роботу цього флоту, роками стикаються із проблемами з виплатами.
Моряки наголошують, що готові працювати й надалі, але не можуть безкінечно чекати на зароблені гроші. Якщо ситуація не зміниться, частина працівників буде змушена шукати роботу в інших компаніях та переходити на судна під прапорами інших держав.
І тоді питання стоятиме вже не лише про зарплати.
«Ми будемо звільнятися»
У своєму зверненні працівники УДП фактично попередили державу про можливий відтік українських кадрів.
Моряки заявляють, що після повернення суден у порт багато працівників можуть звільнитися. Причина проста — люди не можуть утримувати себе та свої сім’ї без стабільної оплати праці.
Особливо болісно звучить попередження про те, що українські фахівці можуть перейти під прапори інших держав.
Для морської держави це серйозна проблема. Професійного судноводія, механіка чи іншого спеціаліста неможливо підготувати за кілька тижнів. Йдеться про роки навчання, практики, отримання документів і накопичення досвіду.
Якщо такі люди підуть, держава втратить не просто працівників конкретного підприємства. Вона ризикує втратити частину професійного потенціалу всієї галузі.
Саме тому заборгованість із зарплати в цьому випадку перетворюється на питання стратегічного значення.
Флот працює, а люди не отримують грошей
Одна з головних претензій моряків полягає в тому, що проблема виникає на тлі повного завантаження флоту.
Працівники заявляють, що відстежують завантаження суден і бачать: робота є. Флот не простоює, вантажі перевозяться, підприємство виконує завдання.
Тоді виникає логічне питання: якщо підприємство працює, звідки береться багаторічна заборгованість перед людьми?
Саме на це моряки хочуть отримати відповідь від держави.
Для працівника не має принципового значення, наскільки складні внутрішні фінансові механізми підприємства. Він виходить у рейс, виконує свою роботу, проводить час далеко від родини і розраховує отримати за це заробітну плату.
Коли ж виплати затримуються, мотивація залишатися на підприємстві поступово зникає.
Особливо небезпечно це в умовах війни, коли український флот на Дунаї має важливе значення для функціонування експортної логістики.
Криза в УДП — лише частина ширшої проблеми
Звернення моряків пролунало на тлі ширших дискусій про стан української морської галузі.
Бізнес і представники професійного середовища дедалі частіше говорять про непрозорі управлінські рішення, бюрократичні перепони та можливі корупційні ризики.
Окремі звинувачення публічно озвучувала народна депутатка Анна Скороход. Зокрема, вона заявляла про можливе існування схем, за яких за завантаження або розвантаження судна поза чергою нібито можуть вимагати значні суми — до 10 тисяч доларів.
Водночас важливо підкреслити: такі твердження є публічними заявами, які мають бути належним чином перевірені правоохоронними органами. Сам факт озвучення звинувачень не означає автоматичного доведення вини конкретних осіб.
Водночас масштаб потенційних наслідків настільки великий, що подібні заяви не можна просто ігнорувати.
Якщо в критично важливій для українського експорту галузі справді існують механізми, за яких бізнес змушений платити за доступ до портових процедур або отримання пріоритету, це має стати предметом повноцінного розслідування.
Корупційні звинувачення потребують відповідей
У своїх заявах Анна Скороход також критикувала керівництво Адміністрації судноплавства, згадуючи Сергія Гурського та Олександра Заборського.
Депутатка пов’язувала їх із можливими зловживаннями та розслідуваннями правоохоронних органів і називала представниками системи, яка, на її думку, заважає реформуванню галузі.
Водночас ці твердження також потребують перевірки та відповідної правової оцінки.
Для держави зараз принципово важливо не допустити ситуації, коли звинувачення залишаються лише публічними заявами, а реальних відповідей суспільство не отримує.
Якщо порушень не було — це має бути підтверджено перевіркою.
Якщо ж порушення були — винні мають понести відповідальність.
Найгірший сценарій — коли проблеми роками накопичуються, а державні структури реагують лише після того, як система починає втрачати людей і гроші.
Ще одна проблема — дипломи та кадри
Моряки звертають увагу й на проблему дипломування судноводіїв річкового флоту.
За їхніми словами, кваліфікаційну комісію з дипломування було ліквідовано понад чотири роки тому. Працівники вважають, що така ситуація може створювати додаткові корупційні ризики під час підготовки та підтвердження робочих документів.
Це питання може здаватися технічним лише на перший погляд.
Насправді від системи підготовки та підтвердження кваліфікації залежить, хто саме має право працювати на суднах і наскільки прозоро фахівці отримують необхідні документи.
Якщо процедура стає складною, непрозорою або надмірно бюрократизованою, галузь ризикує втратити молодих спеціалістів ще до того, як вони встигнуть повноцінно увійти в професію.
У підсумку може виникнути парадоксальна ситуація: судна є, вантажі є, потреба в перевезеннях є, але людей, здатних професійно працювати на флоті, стає дедалі менше.
Український прапор — це не просто символ
Попередження моряків про можливе зникнення українського прапора з Дунаю не варто сприймати лише як емоційну фразу.
Дунай став одним із ключових транспортних коридорів України. Після початку повномасштабної війни його значення для експорту та імпорту різко зросло.
Українські дунайські порти стали важливою частиною логістичної системи держави. Через них проходять значні обсяги вантажів, а робота українського флоту безпосередньо пов’язана з економічною стійкістю країни.
Тому втрата українських кадрів і скорочення присутності українського прапора на Дунаї може мати наслідки далеко за межами одного підприємства.
Йдеться про конкурентоспроможність українського судноплавства, податкові надходження, експортну логістику та здатність держави зберігати власну транспортну інфраструктуру.
Під час війни такі питання набувають ще більшої ваги.
Чому моряки можуть піти
Морська професія сама по собі складна. Люди проводять тривалий час у рейсах, далеко від дому, працюють у непростих умовах і несуть відповідальність за безпеку судна, вантажу та екіпажу.
Якщо до цього додається невизначеність із зарплатою, у працівника виникає цілком прагматичне питання: навіщо залишатися там, де його працю не оплачують вчасно, якщо на міжнародному ринку є можливість отримувати стабільний дохід?
Саме тут держава ризикує опинитися перед проблемою, яку буде значно важче вирішити згодом.
Виплатити заборгованість сьогодні — складно, але можливо.
Повернути спеціаліста, який уже перейшов до іноземного роботодавця, значно важче.
А повернути довіру до системи після багатьох років невиконаних обіцянок — ще складніше.
Що вимагають моряки
Працівники УДП фактично закликають керівництво держави втрутитися в ситуацію.
Серед ключових питань — погашення заборгованості із заробітної плати, зміни в управлінні підприємством та припинення практик, які, за їхніми словами, погіршують становище флоту й працівників.
Окремо моряки критикують діяльність Наглядової ради. Вони заявляють, що за рік її роботи підприємство не отримало необхідних рішень для виходу з кризи, а втручання в операційну діяльність нібито лише погіршило ситуацію.
Ці твердження також мають бути перевірені та оцінені відповідними органами.
Але сам факт такого звернення вже є серйозним сигналом для держави.
Коли про проблему говорить не один працівник, а ціла професійна спільнота, відкладати її вирішення стає дедалі небезпечніше.
Україні потрібні не обіцянки, а рішення
Історія з УДП демонструє значно ширшу проблему української економіки: під час війни держава не може дозволити собі втрачати професійні кадри через управлінські провали, невчасні виплати або непрозорі процедури.
Особливо коли йдеться про галузь, яка безпосередньо забезпечує експортні перевезення.
Моряки не говорять, що не хочуть працювати. Навпаки — вони заявляють, що готові продовжувати роботу.
Але професіоналізм людей не може компенсувати системні проблеми управління.
Якщо держава хоче зберегти український прапор на Дунаї, вона має зберегти людей, які під цим прапором працюють.
Для цього потрібні конкретні кроки: погашення боргів перед працівниками, прозоре управління підприємством, перевірка публічних заяв про можливі корупційні схеми, зрозуміла система кадрових рішень та нормальна система підготовки й дипломування фахівців.
Інакше може статися те, про що моряки попереджають уже сьогодні.
Український флот формально залишиться.
Судна залишаться.
Вантажі залишаться.
Робота залишиться.
А людей, які готові виконувати цю роботу під українським прапором, може стати набагато менше.
І тоді держава зіткнеться з наслідками значно серйознішими, ніж просто черговий борг із зарплати. Вона ризикує втратити професійну школу, кадри, досвід і частину власної присутності на одному з найважливіших водних шляхів країни.
Поки моряки ще говорять і вимагають втручання, можливість змінити ситуацію залишається.
Але якщо вони справді підуть під іноземні прапори, повернути український кадровий потенціал буде набагато складніше, ніж просто виплатити людям те, що вони вже заробили.
