На Волині тривають похоронні церемонії, які знову повертають увагу до однієї з найболючіших сторінок українсько-польської історії. У колишніх селах Острівки та Воля Островецька відбувається перепоховання польських жертв Волинської трагедії. Цього разу йдеться про останки 55 людей, знайдені та ексгумовані під час робіт, проведених у липні та серпні.
Для родин загиблих це не просто чергова історична дата. Через десятиліття після трагедії вони нарешті отримують можливість провести своїх близьких в останню путь. Для представників Польщі ця подія стала також символом повернення пам’яті про людей, чиї життя були обірвані під час кривавого протистояння на Волині.
Останки поховають на польському кладовищі в Острівках. Для цього використають одну з двох уже наявних масових могил, сформованих унаслідок попередніх ексгумацій, які проводилися тут у 1992, 2011 та 2015 роках.
Сам факт того, що роботи на місці трагедії продовжуються через багато десятиліть після подій, демонструє, наскільки складним залишається процес історичного примирення. Для одних це насамперед питання пам’яті про загиблих і права родин знати, де поховані їхні близькі. Для інших — частина значно ширшої дискусії про відповідальність, історичні оцінки та те, як Україна і Польща мають говорити про спільне, але надзвичайно травматичне минуле.
Серед загиблих — жінки та діти
Особливо сильний емоційний вимір нинішнім церемоніям надає інформація про склад знайдених поховань. Представники польського Інституту національної пам’яті заявляють, що серед виявлених останків було багато жінок і дітей.
Заступник голови польського ІНП Кароль Полейовський назвав нинішній день важливим для Польщі. За його словами, матеріали, які збереглися в архівах, історичні джерела та свідчення очевидців значною мірою узгоджуються з тим, що фахівці виявляють під час пошукових та ексгумаційних робіт.
Саме присутність значної кількості останків жінок і дітей польська сторона розглядає як один із ключових аргументів у своїй оцінці характеру трагедії. Полейовський назвав знищення населення Острівків та Волі Островецької спланованим і здійсненим із холоднокровністю геноцидом.
Водночас важливо розуміти, що термінологія та правова оцінка Волинської трагедії залишаються предметом гострих історичних і політичних дискусій між Україною та Польщею. У польській історичній пам’яті ці події мають надзвичайно сильний емоційний і національний вимір. В Україні ж питання Волині протягом десятиліть також розглядалося в контексті складної історії польсько-українського протистояння, діяльності різних збройних формувань, масового насильства та взаємних жертв.
Саме тому кожна нова ексгумація має значення далеко за межами окремої археологічної чи антропологічної процедури.
Церемонія зібрала представників двох держав
На похованні присутні родини загиблих, представники польської та української влади, а також політики й представники інституцій, які займаються питаннями історичної пам’яті.
Серед польських представників — віцеспікер Сейму Пьотр Згожельський, міністр культури та національної спадщини Марта Ченковська, заступник голови Інституту національної пам’яті Кароль Полейовський.
До Острівків також прибули колишній прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький та голова сеймової комісії у закордонних справах Павел Коваль.
Українську сторону, зокрема, представляв заступник міністра культури Іван Вербицький.
Присутність представників обох держав має важливе символічне значення. Адже питання поховань жертв Волинської трагедії давно вийшло за межі суто історичної науки. Воно стало частиною дипломатичних відносин Києва та Варшави, а також одним із найчутливіших елементів суспільного діалогу між двома народами.
Водночас сам процес ексгумацій демонструє, що навіть найскладніші сторінки історії можна досліджувати через конкретну роботу з документами, архівами, свідченнями та людськими останками.
Острівки знову стали місцем пам’яті
Острівки та Воля Островецька сьогодні фактично існують переважно як історичні назви місць, пов’язаних із трагічними подіями минулого. Колись тут жили люди, працювали, створювали сім’ї, виховували дітей. Події 1940-х років перекреслили життя цілих громад.
Минуло багато десятиліть, однак земля продовжує відкривати сліди того часу.
Попередні ексгумації проводилися в Острівках у 1992, 2011 та 2015 роках. Нинішні роботи стали черговим етапом пошуку загиблих. Українські та польські фахівці завершили ексгумаційні роботи на території колишніх сіл у серпні.
Це важливо не лише з погляду встановлення кількості загиблих. Ексгумація дозволяє ідентифікувати останки, встановити стать та приблизний вік людей, за можливості з’ясувати обставини їхньої загибелі, а також надати родинам хоча б часткову відповідь на питання, яке могло переслідувати їх поколіннями: де саме похована їхня рідна людина.
Для сімей, які десятиліттями не мали місця, куди можна прийти та запалити свічку, це має величезне значення.
Пам’ять, яка досі розділяє і водночас зближує
Волинська трагедія залишається однією з найскладніших тем у відносинах між Україною та Польщею. Вона болісна саме тому, що за історичними термінами стоять конкретні людські долі.
Це були батьки й діти, чоловіки та жінки, літні люди й молодь. Їхні імена для істориків можуть бути рядками в документах, однак для родин це завжди залишатимуться близькі люди, які не повернулися додому.
Саме тому процес ексгумації має не тільки науковий, а й глибоко гуманітарний характер.
Україна та Польща за останні роки стали значно ближчими одна до одної. Повномасштабна війна Росії проти України продемонструвала стратегічну важливість українсько-польських відносин і підтримки, яку Польща надає Україні. Однак зближення двох держав не скасовує складних питань минулого.
Навпаки, воно робить особливо важливим пошук способу говорити про історичні трагедії без замовчування, але й без перетворення пам’яті на інструмент нової ворожнечі.
Зеленський раніше анонсував відкриття архівів
Окреме значення в цьому контексті має рішення України щодо доступу до історичних матеріалів. У липні президент Володимир Зеленський заявляв про відкриття архівів Служби безпеки України та розвідувальних структур, які стосуються подій на Волині.
Архівні документи можуть стати важливою частиною подальшого дослідження трагедії. Вони здатні доповнити вже відомі свідчення, допомогти встановити імена загиблих, обставини подій та роль різних учасників тогочасного протистояння.
Однак архіви й ексгумації — лише частина великого процесу осмислення минулого.
Найскладніше завдання полягає в тому, щоб історична пам’ять не стала заручницею політичної кон’юнктури. Для родин загиблих головним залишається не політична суперечка, а можливість гідно поховати своїх близьких.
І саме це зараз відбувається в Острівках.
55 людей, чиї останки були знайдені під час останніх робіт, отримують місце поховання. Їхні родини — можливість попрощатися. А історики — нові матеріали для дослідження подій, які десятиліттями залишалися джерелом болю, суперечок і взаємних звинувачень.
Поховання не здатне змінити минуле. Воно не поверне загиблих і не скасує трагедію, яка вже сталася. Але гідне поховання може стати кроком до того, щоб пам’ять про загиблих перестала бути лише політичним символом і знову стала тим, чим вона має бути насамперед, — пам’яттю про людей.
А для України та Польщі питання залишається значно ширшим: чи зможуть два сусідні народи одночасно зберегти пам’ять про власні жертви, визнати біль іншого та не дозволити трагічним подіям минулого знову перетворитися на причину ворожнечі в сьогоденні.
